Чернелиця: замок-лікарня

Ірина Пустиннікова 

Івано-Франківщина на замки не дуже багата, хоча ті руїни, що збереглися, як правило, дуже мальовничі. Чернелицький замок – не виняток. Та завзяття місцевих жителів, яким муляє очі безкоштовна купа будматеріалів посеред селища, може дуже скоро поховати цю твердиню. І залишиться Чернелиці хіба легенда про княгиню Єфросинію... 

Чорнолиця Єфросинія
Кажуть, власник Чернелиці Міхал Чарторийський мав неабиякий смак на жінок і дружину собі вибрав ой гарну. Яскраву струнку брюнетку Єфросинію. Не один шляхтич мріяв про гнучкий стан красуні, не одному юнаку снилися її чорні очі — та що поробиш, князева обранка, чужа дружина. Але й князю не личить дружину більше за батьківщину пильнувати: у 1683 р. збирав війська король Ян ІІІ Собеський, щоб рушати до Відня за перемогою над Османською ордою. Вирушив у похід і Міхал Чарторийський, залишивши кохану в родинному замку. Нудьгуючи, красуня щодня їздила верхи до Дністра. Десь під час такої подорожі і трапився їй сільський хлопець. Розговорилися. Сподобалися одне одному. От і... Самі розумієте.

Замком поповзли чутки, та Єфросинія не зважала на плітки — нехай собі. Та гінцем, що сповістив про скорий прихід князя, так злегковажити не змогла. Почервоніла, а потім й почорніла, змарніла лицем, не знаходила собі місця — а коли побачила неподалік замку чоловіка-нелюба, кинулася стрімголов з найвищої фортечної стіни.

Міхал Чарторийський важко переніс смерть дружини. Легенда стверджує, що наказав замурувати тіло княгині в замкову стіну, а над в’їздною брамою викарбувати її ініціали. Дещо нелогічні вчинки, але ж легенди й не претендують на істину в останній інстанції.

Та кого не спитай в Чернелиці, всі скажуть: містечко отримало свою назву саме через те, як змінилася на обличчі невірна Єфросинія, коли дізналася про приїзд чоловіка...

Поневіряння замку
Міхал Єжи Чарторийський – особа історична. Був брацлавським воєводою, жив у 1621-1692 рр. На момент легенди про чорнолицю Єфросинію князю було вже 62 роки. І справді, не юнак....

Саме за його наказом у 1659 році в поселенні за кілька кілометрів від Дністра нарешті добудовується мурована бастіонна твердиня. Саме добудовується — замок почали тут зводити ще на початку XVII ст., і отой довгобуд навіть зруйнували козацькі загони в часи визвольної війни українського народу в 1648-1654 рр.

Дивно: так довго будували, а про гарне місце для форпосту не подбали. Замки, вони ж як "орлині гнізда", "твердині на скелях". А чернелицька фортеця не те що гір та скель — навіть пагорба під собою не має. І жодна річка не оббігає сірі стіни, підсилюючи обороноздатність. Коротше, не продумали будівничі, чим замку і наврочили: і з уже згаданими козаками, і з турками. Яничари двічі руйнували твердиню — в 1672 та 1676 рр. І єдиною військовою кампанією, де чернелицька фортеця стала як не героєм, то хоч не жертвою, був молдавський похід Яна ІІІ Собеського (1685-1691 рр.). Тоді Чернелиця була місцем зберігання провіанту та фуражу королівської армії, а ще начебто сам король тут кілька разів переночував. Ну хоч так...

Нечасто буває, що дата побудови українських фортець відома достеменно. Але підтвердженням свого віку чернелицька фортеця має інструкцію шляхти з Галицького сеймика саме 1659 року, за якою королю Речі Посполитої було рекомендовано компенсувати кошти, витрачені князем Міхалом на укріплення замку. От тобі і монархічне свавілля: сеймик в коронованої особи гроші вимагає!

Князя зрозуміти можна: все-таки твердині не лише шляхтичів, а й простий люд від набігів оберігали. Але чи варто було тоді будувати форпост за типом palazzo in fortezza ("палац у замку") — до палацу ж простий народ запрошувати не планувалося? Для дружини, може, старався? Адже легенди легендами, а князь справді повторно одружився 2 лютого 1650 року у Варшаві на 21-річній Єфросинії Станіславській. І справді вибив на внутрішньому фасаді в’їзної башти ініціали та герб дружини.

Тільки енциклопедії суворі до переказів: померла княгиня у тій-таки Варшаві 2 січня 1668 року. Причому і горював Чарторийський недовго: вже 15 грудня того ж року втретє взяв шлюб — цього разу з Йоанною Веронікою Оледзькою, майбутньою матір’ю його єдиного сина Казимира. Йоанна Вероніка набагато переживе чоловіка і помре в серпні 1729 року.

А в польську історію чорнолика Єфросинія увійшла як щедра дарувальниця: краківському монастирю кларисок княгиня виділила кілька тисяч злотих, фантастичну на ті часи суму. На ці гроші були прикрашені стіни костелу св. Андрія в Кракові. Тут вже ближчою до істини буде інша легенда про Єфросинію: неначе нещасна наклала на себе руки якраз через те, що витратила всі величезні багатства Чарторийських на побудову в краю монастирів і храмів, а потім схаменулася, та було пізно.

Лупаймо цю скалу?
Як не фортеця-воїн, то хоч палац-шляхтич. В Чернелиці мешкали Галецькі, Потоцькі, Стадницькі... Останнім жив тут Мауріцій Ценський, по його смерті в 1817 р. замок почав занепадати, перетворюючись у руїну. Орендував розвалини такий собі Самуель Мосберг, який мешкав в маленькому будиночку біля південно-західного рогу фортеці. На замчищі він розбив яблуневий сад. В житлових приміщеннях улаштував стайні. Мосберг мріяв перебудувати замок, та Городенківське староство суворо заборонило чіпати руїну.

Що маємо нині? Точно не маємо Городенківського староства, а шкода. Чернелиця сьогодні — селище міського типу в Городенківському районі, в 25 кілометрах тотальним бездоріжжям від райцентру. Населення – 18 884 чол. за останнім переписом. В самісінькому центрі селища, біля великої прикрашеної панно школи — мурований ренесансний домініканський костел з 1661 року. Храм у 2005 р. підпалили знічев’я місцеві підлітки, тому зайти досередини зараз не вийде, як і перевірити, чи збереглися ще на стінах залишки клеєвого живопису. Проте чудово зберігся розкішний різьблений портал з гербом Чарторийських "Погоня". Цей самий герб зустріне вас пізніше і на в’їздній башті замку, до якого від костелу зовсім недалеко вулицею.

Є й інший спосіб добирання, більш таємничий. Так-так, через підземний хід! Перевірити, чи правдиві легенди про підземелля, які начебто Ян ІІІ Собеський наказав під час війни вирити аж до Дністра і до Городенки, зараз навряд чи можливо, а от від храму до твердині хід таки існує — якраз під головною вулицею селища.

Замкова брама все ще вражає — різьбленням і недоречною телевізійною антеною. Виходячи з капустяного смороду, фортечні підвалини хтось спритний використовує як власний погріб. В саду пасуться пасторальні кізочки. Колись у приміщеннях біля замку квартирувала чернелицька лікарня, та кілька років тому медзаклад переїхав у більше, сучасне помешкання. І почалося...

Стіни та бастіони, які ще в 2005 році стояли, валяться. Недалеко купи каміння, підозріло схожого за кольором на замкове, видно на сусідніх обійстях. І нема на то ради: замок фактично нічийний, а каміння кожному ґазді знадобиться, а надто нічийне. А оцінити естетичну складову замку, як то зробив чернелицький поет М.Тузик, дано лише морально розвинутим особистостям:

Тут кущ калини хату береже,
Рушники хрещаті на покутті,
Вічну пам'ять замок стереже,
Імена всіх предків незабуті.