Підкамінь: історія з географією

Ірина Пустиннікова 

Туроператорам, які займаються внутрішнім туризмом, особливо не позаздриш. Карпатами, Кримом і подільськими замками їхні клієнти вже нагодовані, а нових Карпат — чи навіть замків — збудувати не вийде. От і шукають претендентів на звання нових туристичних Мекк. І що найцікавіше — знаходять же! 

Підкамінь у Бродівському районі Львівщини — серйозний кандидат на новий туристичний центр. Тому варто встигнути побачити це диво ще до того, як тут буде тісно від туристів.

Як чорт із Карпат камінь носив
Те, що робить це містечко (2 500 жителів усього) таким особливим, помітно вже задовго до Підкаменя. Дещо втомлена життям без ремонтів траса від тернопільських Залізців подарує кілька шикарних видів монастиря на горі, який то гордовито підіймається над полями, то ховається за найближчим лісом. Та що там траса! В ясну погоду шпиль підкамінського костелу видно навіть із терас Почаївської лаври. А до неї — 15 км (якщо ви птах і не потребуєте інфраструктури з дорогами) або й всі 40 (якщо крила вам лише сняться).

Хоча чому я все про монастир та про монастир. Велетенський бонус Підкаменя — природа. Навіть так: ПРИ-РО-ДА! Тут, під замріяним небом Полісся хвилясті львівські Вороняки м’яко перетікають у вкритий лісами та луками Товтровий кряж.

Поселення недарма називається Підкамінь. Містечко й справді лежить внизу під велетенським Чортовим каменем. Легенд про нього більше, ніж старих козацьких хрестів біля його підніжжя. Один переказ розповідає про те, як невідомий богатир приніс із гір скелю та поставив її на місці, де буде заснована фортеця для захисту від ворожих набігів. Переказ абсолютно правильний принаймні в другій своїй частині: історики довели, що в княжі часи на камені й справді стояло дерев’яне укріплення. Подекуди все ще помітні вирубані в каменюці древні пази.

Інша легенда пов’язує цей скельний останець з іменем лідера опришків Олекси Довбуша — так луна з карпатських гір докотилася аж до Бродівщини. Є й етимологічна казка про те, як чорт розлютився на монахів, які з’явилися в Підкамені ще в ХІІІ столітті, і вирішив роздавити монастир каменюкою. Відірвав від Карпат скелю, приніс аж сюди, та так втомився, що не вистачило нечистому сили, впала каменюка не на монастир, а поруч. Так і стоїть.

Хоча й географам важко пояснити, як з’явився Чортів камінь: чорт його знає, та й все. Тріщина в скелі — не наслідок падіння з чортової долоні, а результат багаторічного вивітрювання. Висота гори з каменем 443 метри, та над навколишньою місцевістю пагорб підіймається на відносні (і відносно зовсім не круті) 65 метрів.

Поруч із каменем — малодосліджені печери, які народ в легендах міцно-преміцно пов’язав з опришками та козаками. Легендотворчість в таких місцях пояснити просто: місце це наповнене чимось містичним, нереальним, енергетика тут особлива. Та словами таке й описувати не варто — потрібно переконатися самому.

Монастирська історія
Із монастирем на сусідній горі багато плутанини. Одні джерела повідомляють, що домініканський кляштор тут було засновано ще в ХІІІ ст. У цій версії дещо дивує легенда про те, що ченці прийшли сюди не з Риму чи Кракова, а з розореного татарами Києва в 1234 р. Пріор домініканського ордену Урбан і його 12 братів по вірі поставили на горі хрест, а поруч збудували каплицю. Братія протрималася тут недовго: всі ченці загинули під час одного з татарських набігів.

Перша ж задокументована згадка про обитель в Підкамені належить до 1464 р., коли власник поселення Цебровський знову покликав сюди домініканців. Кляштор був справжнім захисником жителів Підкаменя від ворожих набігів — дотепер навколо нього збереглися фортечні мури з вартовими баштами. І вороги цю міні-фортецю не жаліли: в 1519 році комплекс спалили татари, а відновився монастир вже в XVII-XVIII ст. на гроші Собеських. Звідси й пануючий стиль — в моді тоді було бароко. Ян ІІІ Собеський, король Польщі, ставився до Підкаменя з великим пієтетом, часто молився в одній з бічних галерей. І це зрозуміло: кляштор славився великою бібліотекою і архівом, на основі котрого в ХІХ ст. історик-вірменин Садок Баронч писатиме свої праці. Баронч народився в Станіславі в 1814 р., а поховано його в Підкамені в 1892 р. Тут він, залишивши незадовго до закінчення Львівський університет, став домініканцем та провів більшу частину життя. Серед його праць є й записи старовинних українських народних пісень та казок. Усі архівні документи згоріли в часи Першої світової.
А на монастирському цвинтарі, неподалік костелу, в каплиці (1778) була славнозвісна ікона Богородиці. За переказами, дуже схожими на легенди Почаївської лаври, Мадонна з’явилася місцевим людям на знак подяки за набожність — і залишила по собі слід. Буквально — відбиток стопи.

Хоча домінантою комплексу є Вознесенський костел (1612-1695) на території монастиря. Витончений купол святині створив архітектор Павло Гіжицький, а розписи стін, що навіть тепер, попри руйнацію, вражають довершеністю, виконав Шимон Чехович. В глибоких пивницях монастиря, кажуть, збереглися потаємні ходи, що вели аж до Чортового каменя. Туристам їх не покажуть — проте запропонують відвідати підземну церкву з новими фресками та пригостять чаєм.

Оборонні стіни висотою  4-6 м (в плані вони нагадують восьмикутну зірку) звів відомий військовий інженер Христіан Дальке. В одній з оборонних башт відбував ув’язнення легендарний козачий полковник Семен Палій. У склад комплексу також входять келії (XVII-XVIII ст.) та окремо зведена дзвіниця з трьома високими напівкруглими арками. До речі, оборонна — зверху розташований ряд бійниць, і хоч як важко в це повірити, та там й справді могли поміститися оборонці комплексу. Хоча тепер її постояльцями є хіба кажани, яких вечорами над горою літає безліч.

У центрі подвір’я височить коринфська колона з мідною позолоченою фігурою Богоматері. Ця позолота — і статуї, і хреста на дзвіниці — поруч з облізлими, зруйнованими артобстрілом стінами не може не викликати запитань. Монахи знизують плечима: мовляв, чудо, сусальне золото само відродилося на скульптурі. Колону дарував монастирю руський воєвода Ян Станіслав Яблоновський у 1719 р., а статую виготовив популярний на той час гданський скульптор Христіан Шобер. 

І в горі, і в радості…
Інтер‘єр костелу славився колись своїм багатством. Особливо пишним був кляштор в 1727 р., під час коронації  ікони Богоматері. Саме під цю подію й з’явилися фрески та вишукана різьба, гарний вівтар святої Вікторії, покровительки кляштору. Гірлянди янголят над головним вівтарем, експресивні фігури святих, Марія, яка простягає святому Домініку бутон троянди — на жаль, про все це і сьогодні дізнаєшся лише зі сторінок старих хронік. Для створення парадної атмосфери було використано військові прапори та 56 гармат. Суха статистика — й та дивує: під час святкування було проголошено 20 філософських та теологічних промов, відслужено 4169 мес, згоріло 28 000 лампад та свічок. Оце масштаби святкування! Оскільки усі прочани не змогли розміститися у соборі, святкування відбувалося на сусідньому пагорбі.

Пізніше при кляшторі діяла школа для художників і скульпторів, був також інтернат для слухачів теологічно-філософських курсів та школа для місцевих малюків.

У роки Другої світової монастир став охоронцем для понад 2 000 поляків з околиць Підкаменя. 12 березня 1944 р. старі стіни стали свідками звірячого вбивства кількох сотень жінок та дітей. Врятувалася лише чудотворна ікона. Через Кременець, Львів та Краків потрапила вона до Вроцлава, де й зберігається до цього часу. 

Тепер комплекс, відданий під греко-католицький монастир, оживає завдяки старанням братів-студитів. поволі, але просувається процес реставрації. Та не весь кляштор у руках ченців: в колишніх келіях із товстезними стінами до цього часу міститься інтернат душевнохворих жінок. От туди вже ходу туристам немає. Кажуть, старий монастирський колодязь, що розміщений якраз на території інтернату, мав 90 метрів глибини!

Біля підніжжя монастиря — одноповерхова будівля колишньої лікарні, зведена під час епідемії чуми, трохи нижче — класицистична каплиця Параскеви П’ятниці (1739-1741, архітектори А.Кастеллі і Ф.Капонні), що завдяки своїм чималим розмірам слугує одній із громад Підкаменя як церква.  Шкода, що не зберігся старовинний мисливський замок, що стояв поруч із кляштором і дивився на Чортів камінь — його розібрали вже за радянських часів. Проте є незвична капличка, збудована в ХІХ ст. підкаміньськими чоловіками на знак відмови від пияцтва.

Хоча головними героями ваших спогадів все одно будуть Вознесенський монастир і колосальний Чортів камінь, який, здається, дихає язичницькою старовиною.

А наостанок дозвольте дати пораду. Якщо ваш залізний кінь вам знадобиться й після Підкаменя, добирайтеся до кляштору пішки. Коні ж не винні, що дорога там не найкраща — навіть якщо коні залізні.