Масандра: французький замок у Криму

 Ірина Пустиннікова 

Здається, саме червень — найкращий час для вивчення Криму.  До спекотного серпня ще далеко, полуниця і черешні вже є, а в численних музеях і палацах ще досить безлюдно. На туристичну славу Алупки і Лівадії працювала ще радянська пропаганда, а от Масандра залишалася весь цей час у затінку. І лише незалежна Україна відкрила для відвідувачів це диво поблизу Ялти.

Ще задовго до побудови тут розкішного замку подорожні Кримом відзначали: "Вся краса - у Верхній Масандрі". Тут справді дуже гарно. Десь далеко внизу - корпуси ялтинського "Інтуристу", ще нижче хлюпоче чисте море, поруч кличе у затінок Нікітський ботанічний сад, а з паркових терас відкривається панорама Ялти. Геолог Дюбуа де Монпере у 1837 році писав: "В усьому Криму немає іншого такого краєвиду, який би величчю та своєю красою міг би порівнюватися із краєвидом на Ялтинську долину з Марсандрівської дороги". Ні, вчений був грамотним і не помилився: в ті часи місцина називалася саме Марсандрою.

У часи, коли палацу ще не було, сюди їхали, щоб побачити руїни давньогрецького монастиря святого Іоана. Зараз від них нічого не залишилося — хіба джерело Ай-Ян все так само дзюркоче з гір. Першим власником Масандри після приєднання Криму до Росії був житель Поділля, французький принц, іспанський гранд і російський контр-адмірал Карл Нассау-Зіген (1745-1808). Цей відчайдух, одружений із польською магнаткою Кароліною Годзькою, отримав чотири небувалі перемоги над турецьким флотом, й за успішний штурм Очакова Катерина ІІ подарувала йому Масандру. Принц лише одного разу був у Масандрі й захоплено писав жінці: "Фруктові сади цієї місцевості можуть дати уявлення про райські сади. Природа тут розкішна". Та у 1794 році принц покинув Російську імперію, і Масандра повернулася в царську казну.

Ще одна непересічна особистість тих часів була власником Масандри: 1815 р. її купує Софія Глявоне де Вітт-Потоцька, та сама колишня грецька полонянка, для якої її другий чоловік звів відомий парк "Софіївка". Масандра так подобалась красуні, що вона мріяла заснувати тут велике місто Софієополь. Зі скромністю в магнатки був повний порядок. Та й на піарі зналася: про ще незведене місто вже повідомляли тогочасні путівники.

Місце сімейного відпочинку
Після смерті Софії Масандра перейшла до її доньки Ольги Наришкіної. В 1824 р. у маєтку починають закладати парк, який формував відомий парковий дизайнер тих часів Карл Кебах. А ще за чотири роки маєток переходить до Воронцових. Оскільки для прийомів та балів у сімейства існувала Алупка, Масандру розумно вирішили зробити місцем сімейного тихого відпочинку.

Господарі дуже бережно ставилилися до природи. Тут ніколи не використовували ліс у господарських цілях, цінували старезні горіхи та кипариси, дбали про велику луку.

Первісний палац (1829) був спорудою з великими галереями. До нього вела алея з 900 кущів троянд. Кажуть, на території парку дотепер збереглися рослини Кебаха.

Наприкінці 1870-х палац постраждав від бурі, і Семен Воронцов наказав збудувати нове, більш комфортне приміщення. Проект у дусі романтизму розробляв француз Є. Бушар. Основний акцент було зроблено на двох круглих баштах, а кам'яна кладка з великого сірого вапняку створювала ілюзію суворого середньовіччя. В лютому 1880 р. почали закладати фундамент, а вже у вересні 1881-го палац було зведено під дах. Усе йшло чудово, аж раптом архітектор помирає. Воронцов намагався знайти заміну Бушару, та невдовзі помер сам. Палац на 10 років був приречений стояти недобудованою пусткою, на яку господар витратив 120 000 крб.

Після смерті Воронцова мала місце невелика плутанина з власниками маєтку, яка завершилася викупленням Масандри в 1889 р. у Балашової за 1 874 050 крб. Власником дачі став цар Олександр ІІІ (1845-1894). Він відвідував Масандру кожного свого візиту до Криму, а його дружина-німкеня полюбляла прогулюватися тут у парку з сином Георгієм, хворим на туберкульоз. У 1893 р. цар наказує відомому архітектору Максиміліану Месмахеру (1842-1906) перебудувати палац. З’являються додаткові галереї, балкони, скульптурні прикраси. Робота йшла скоро, але... В 1894 р. помирає цар Олександр. А його син, Микола ІІ, облюбував собі Лівадію, в Масандрі жити не хоче. Та в пам'ять про батька новий імператор вирішує добудувати палац. На старий каркас неначе натягнули новий, багато декорований убор. Споруда почала нагадувати стиль раннього французького бароко часів Людовіка ХІІІ. Далеко не всі з 29 скульптур, які прикрашали замковий двір, збереглися. Кажуть, що позолоченого двоголового орла на одній із башт було видно навіть із Ялти. Що цікаво: всі жіночі скульптури розташовувалися на південно-західній частині партеру, куди виходила жіноча частина палацу, а чоловічі - з північного сходу, де були покої імператора.

Ще до того, як турист потрапить у палац, він обов'язково перечепиться поглядом за будівлю у східному стилі. Ні, це не мінарет. Це машинне відділення, зведене найпізніше, саме тоді, коли в моду увійшов модерн. Ця споруда стала "ластівкою" нового стилю в Криму. На її зведення витратили 56 913 крб.

Уже в 1880-х в Масандру могли потрапити всі бажаючі — варто було лише купити квиток. У 1929-1941 роках тут влаштували туберкульозний санаторій, у 1946-му у палаці розташувався НДІ виноградарства "Магарач", а далі, аж до 1 червня 1992 р., тут була урядова дача. Коли в Масандрі влаштували музей, експонати завезли з запасників палацу в Алупці. Тому всі інтер’єри — лише макети царських покоїв. Хоча деякі речі й справді належали колишнім власникам маєтку. А ось внутрішнє оздоблення в залах — автентичне. Для декору було використано дерево різних порід (дуб, горіх, клен, червоне дерево), в коридорах є синьо-білі поливи, стеля оздоблена ліпниною та розписами, а всі двері — справжні інкрустовані панно. За задумом архітектора кожна нова кімната представляла новий стиль у мистецтві: романський вестибюль, готична їдальня, класицистичний кабінет, більярдна в дусі тюдорівського Ренесансу, модернова приймальня цариці, ампірна приймальня царя... Не палац, а підручник з історії культури! А ще майстер мав врахувати захцянки замовника-царя: той, хоч і був великим кремезним дядьком, затишно почувався лише в невеликих кімнатах. І це ще не останній клопіт архітектора: цар славився як колекціонер живопису, а отже, стіни масандрівського маєтку мали прикрашати гарні художні роботи. Найцікавішою видається спальня в дусі рококо. Вона ніколи за призначенням не використовувалася, тому й розмістили в ній зараз зовсім не ліжко, а гостинний гарнітур із майстерні Гамбса, привезений із Малого лівадійського палацу. Варто огледітися: чи не ховається в портьєрах отець Федір із сокирою чи Кіса Вороб'янінов...

Щоб прогулятися територією маєтку та помилуватися на палац і фонтани, квиток купувати не треба. А от щоб зайти всередину, доведеться викласти близько 20 гривень.