Чинадієве: куточок раю під охороною двох замків

Ірина Пустиннікова 

Наприкінці весни Закарпаття перетворюється на квітучий сад. У цей час можна уявити, яким був Едем. Мені він здається схожим на околиці Мукачевого у кінці квітня: м’які обриси гір, руїни замків на пагорбах, запах сакури в повітрі, пелюстки магнолій під ногами, тепле сонце і привітні люди. Які, щоправда, часто розмовляють угорською. Нехай: від цього створюється враження перетину кордону без митниць.  

Казкова природа вимагає казкової архітектури. За нею прямуємо в Чинадієве, унікальне селище між Свалявою та Мукачевим.

І унікальне. В Україні більше немає поселення, де б збереглися аж два замки. Щоправда, між замками відстань в кілька кілометрів, але що ті кілометри в гарну днину?

Чинадієве (6 800 жителів) відоме з 1214 р. як давнє русинське поселення. Угорці називали село дещо по-іншому — Сент-Міклош.

Долина Латориці тут звужується, гори обступають шлях зусібіч, неподалік перевал, давні "Руські ворота", котрим угорські королі водили свої війська на Галичину. 1264 року король Іштван V дарує Сент-Міклош магістру Аладару, королівському уповноваженому в справах догалицьких князів. Село зростало так швидко, що невдовзі за кількістю жителів уже було на почесному другому місці після Мукачевого, а в господарстві  взагалі  випереджало столицю! Отже, замок мусив бути: захищати жителів від небезпек, що чаїлися за перевалом. І замок був. І, на щастя, є.

 Сувора Чинадієвська фортеця з двома кутовими вежами, з метрової товщини стінами та таємничими, подейкують, підземеллями зведена в XIV столітті бароном Перені. У 1657 році польські вояки князя Любомирського фортецю майже зруйнували, але вже за півстоліття, в 1703-1711 роках, відновлена твердиня слугувала резиденцією затятого борця за незалежність Угорщини Ференца Ракоці ІІ. Бунтівний був  князь, навіть мав плани підірвати Ужгород, коли зрозумів неминучість поразки свого війська. Не підірвав, і добре, а Чинадієве після того невдовзі і взагалі було перебудовано на палац.

Здається, навіть не всі місцеві жителі здогадуються про те, наскільки довгою є історія в цієї малопривабливої споруди. Чинадієвську твердиню відвідує мало туристів. Зараз форпост на 30 років взяв в оренду місцевий художник Йосип Бартош. Митець мріє перетворити замок на культурний центр. Саме йому завдячуємо тим, що в замку нехай і поволі, але йдуть реставраційні роботи.

Колись твердиню оточували рови та вали, сьогодні - сучасні будинки. Від парку, розбитого в 1749 р., в часи володарювання Ференца Башінди, майже нічого не залишилося.

Перебудовували фортецю безліч разів: найбільш значні зміни відбулися в 1734 та 1839 рр. (остання - під керівництвом архітектора Германа Ігнація). Тоді ж робітники знайшли в стіні замурований скелет.

Неподалік замку збереглася хоч перебудована, але готична греко-католицька церква  XIV ст. А трохи далі видно шпиль православної церкви.

Щоб побачити другу цікавинку Чинадієвого, варто повернути з центру села на трасу Мукачеве-Свалява. Невдовзі над дорогою з’являється пішохідний міст, що веде від залізничної станції "Санаторій "Карпати", схожої на мініатюрний замок. А далі — розкішний парк із більш як 40 видами "жителів", серед яких самшит, катальпа, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук та інші ботанічні “перлини”. Невдовзі за кронами дерев з’являється висока башта, оздоблена годинником та родинними гербами. Леви в коронах. Царі звірів. У такому "лігві" й справді міг жити цар. Хоча галявини та алеї навколо заполонили не монархи, а хворі з кардіоневрологічними захворюваннями. З 1946 року санаторій розташувався в розкішному мисливському палаці графів Шенборнів. На вже згаданому гербі — хрест, як нагадування про прародителя роду, Лотара Шенборна, єпископа Бамберзького та архієпископа Майнського.

...Усе починалося у 1840-му з простої дерев'яної хатинки в урочищі Берегвар, куди  графи Шенборни зі своїми гостями навідувалися відпочити на полюванні. Полювати в цих місцях люблять дотепер, судячи з паноптикуму беззахисних голівок сарн, що прикрашають ресторанчик на території санаторію.

У 1890 році для Шенборнів зводять мурований замок, схожий на ілюстрації до романів Дюма. Десь у Німеччині є замок, кількість башт в якому співвідносна з кількістю днів у році. Уявляєте — 365 башт! Хоча і за палацом у Чинадієвому можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів. Символічно, хоча трохи дивно. Апофеозом алегоричності був колись ставок: його контури нагадували абрис Австро-Угорської імперії. Зараз став заріс ряскою, влітку слугує місцем відпочинку і відображає в лінивій воді численні комини палацу. 

Пузаті хмари чіпляються за флюгери чотирьох різних за формами башт, відбиваються у вітражах  каплиці на другому поверсі, заглядають через вікна до камінної зали. Поскрипують дерев’яні сходи. Добре, що зберігся не лише фасад будівлі, а й фрагменти давніх інтер’єрів.

Не дивно, що такої незвичної краси палац свого часу зацікавив одного з ідеологів нацизму Германа Герінга, який в 1939 р. марно намагався купити маєток в уряду Августина Волошина.

У середині ХХ ст. у "Карпатах" відпочивав відомий американський художник Рокуел Кент, який захоплювався чарівністю карпатської природи та витонченою архітектурою палацу. Р. Кент сказав якось, що жити на Закарпатті і не бути художником - неможливо. В квітні йому віриш беззастережно.