• СВІЖИЙ НОМЕР
 • АРХІВ
 • РЕКЛАМА
 • ПЕРЕДПЛАТА
 • КОНТАКТИ

Пошук

 

Відвідувань: 250124
Людей на сайті: 6

Українська трансплантологія під загрозою

 

Сфера трансплантології в Україні є досить закритою для широкої громадськості. Такий стан справ провокує багато чуток і спекуляцій. У той же час, монополія державних органів воліє усі драстичні питання вирішувати кулуарно.

 

За офіційними підрахунками, у світі 10-20 осіб на мільйон населення щорічно мають потребу в трансплантації печінки. Кількість операцій в Україні не перевищує 5-7 у рік. Пересадки серця провели усього кілька разів за всю історію незалежності країни. Судячи із закордонної статистики, Україна в трансплантології  -  одна із найбільш відсталих країн. У Португалії, населення якої в два рази перевищує чисельність нашої столиці, щорічно виконується більше 140 пересадок печінки. У сусідній Польщі - близько тисячі трансплантацій нирки.

 

Через дефіцит донорських органів у нашій країні лише близько 30% пацієнтів зі списку очікування доживають до трансплантації. На Заході статистика летальних випадків не перевищує 10%. Але є невелика різниця: у США щорічно одержують близько 20 000 органів від приблизно 5 000 донорів. Малоймовірно, що там займаються масовими убивствами заради трансплантації. Теоретично в нас донорів не менше. Тільки вони помирають, так і не ставши ними.

 

Донори

 

Смерть головного мозку  -  основна причина для того, щоб людина стала донором. У той же час, необхідно, щоб операція проходила "на серці, яке б'ється", що забезпечує кровопостачання до інших органів.  Як відзначають медики, меншу частину потенційних донорів складають жертви автокатастроф. Набагато частіше  причиною  є розриви аневризм внутрішньомозкових судин, інсульти й ізольована черепно-мозкова травма, коли в результаті внутрішньочерепної кровотечі, набряку і тиску мозок гине, а інші органи цілі. Таких пацієнтів дуже багато, вони, як і раніше, продовжують умирати, але донорами так і не стають.

 

Причини прості: слави і грошей це не додає нікому. А навантаження на реаніматолога  -  ведення донора-трупа зі смертю мозку, спрямоване на збереження органів, захист від ішемії (кисневого голодування) - велике. Реаніматологи  бояться, що вони отримають масу неприємностей, виклики в прокуратуру, тому що десь комусь щось здалося нечистим. А за загубленого потенційного донора ніхто не покарає. Набагато простіше, без усяких проблем, поховати його, тим самим позбавивши надії на рятівну операцію п'ятьох хворих (стільки людей можуть одержати органи від одного донора  -  серце, печінка, легені, дві нирки!).

 

Сьогодні українські трансплантологи виявилися непотрібними. У відповідних центрах трансплантології в Києві, Львові, Харкові, Донецьку, Одесі та Запоріжжі операції з пересадки органів виконуються в 99% родинні й у більшості випадків не перевищують 15-20 операцій у рік. Тому для хворих, що мали шанси вилікуватися, сьогодні залишилося фактично три виходи. Перший - просити свого родича дати  нирку чи частину печінки для родинної трансплантації. Другий  -  лікуватися за кордоном. Третій - тихо вмерти. Як правило, у списку очікування - молоді люди від 18 до 40 років. А надії, що найближчим часом  для них знайдуться органи, усе менше.

 

Мінздоров'я постановляє

 

Незважаючи на те, що в Україні 2006 року офіційно прийнята державна програма розвитку трансплантології, практично ціла галузь медицини простоює. Рамкова Концепція Державної програми "Трансплантація" мала стати базою для держпрограми. "Але тому що ця Концепція практично не фінансувалася,  свого прямого призначення вона не виконала", - каже Андрій Костенко, заступник головного лікаря з трансплантації Інституту хірургії і трансплантології ім. Шалімова. У період до 2010 року МОЗ України мало підготувати зміни до законодавства, головним чином - увести "презумпцію згоди" на донорство.

 

Одна з популярних страшилок - ніхто не запитує згоди родичів на вилучення органів. Насправді   за законом "Про трансплантацію органів і (чи) тканин людини" дозвіл у родичів лікарі одержувати зобов'язані. У нас діє презумпція незгоди.

 

На Заході багато хто підписує заповіт про дарування своїх органів після смерті. Наше суспільство до цього не готове. Народ залякують, створюють негативну думку. Щоб знайти близьких, потрібен час. А він іноді буває обмежений, адже органи мало живуть. У деяких країнах, наприклад, у Нідерландах, увели презумпцію донорства. Суть її така: у будь-якому випадку, якщо є показання до донорства, воно повинно відбутися. Згоди ніхто не запитує, навіть якщо є заперечення. У результаті в Нідерландах на 30% збільшилася загальна кількість операцій пересадження органів. Заперечувати проти цього, напевно, ніхто не буде, адже забір органів робиться тільки після констатації смерті  чи мозку біологічної смерті. А от для розкриття трупа лікарі зобов'язані одержувати дозвіл родичів за законом "Про поховання і похоронну справу". Але це не суперечить закону про трансплантацію. Розкриття виробляється для підтвердження діагнозу в зовсім інших умовах і після того, як минув певний час від смерті пацієнта.

 

У той же час, презумпція згоди не є основою для розвитку високотехнологічної галузі медицини - трансплантології. Основним моментом є ставлення громадян до проблеми. З цією метою в планах держави також було закладене проведення медіа- кампанії для освіти населення.
Але ні законодавчих змін, ні медіа-підтримки не проводилося, а от гроші на вирішення проблеми  виділяються. І гроші чималі - 346 млн грн. У підсумку затверджена програма державного розвитку галузі стає банальною витратою грошей платників податків.

 

Ходять чутки

 

У той же час, якщо нашим хворим не можуть зробити кваліфіковану медичну допомогу на батьківщині, держава зобов'язана оплачувати таке лікування за кордоном. Велика частина пацієнтів активно шукає шляху одержання допомоги за кордоном і домагається визначеної бюджетної підтримки. При цьому Мінздоров'я фактично фінансує охорону здоров'я інших країн, виділяючи на трансплантації за кордоном сотні тисяч гривень, яких вистачили б як мінімум на 10 операцій, проведених в Україні.

 

Цікава деталь. Хвилі скандалів з "чорними трансплантологами" - одна з улюблених тем "жовтої преси" - мають визначену періодичність.  Мабуть, комусь вигідно, щоб трансплантація донорських органів в Україні не розвивалася. Кому - нескладно вирахувати. Порушено комерційні інтереси тих, хто буде наживатися на відправленні обмеженого кола пацієнтів за кордон. Тільки відновилися операції  - з'являється хвиля в пресі. З'являються статті про лікарів-злочинців, "убивць у білих халатах", "лікарів-потрошителів", про незаконну торгівлю органами. Схоже на організовану акцію?

 

А ґрунт для чуток найсприятливіший. В умовах, коли попит на донорство в багато разів перевищує пропозицію, виникають підозри про кримінал у цій галузі. Чи не так це насправді ? Чи є в Україні "чорний" ринок донорських органів?

 

В Україні близько півсотні лікарень, що офіційно мають право вести роботу з мультиорганного донорства, коли від померлої людини забирається відразу кілька органів. Це установи, де є відповідна апаратура, кваліфікований персонал, щоб діагностувати смерть мозку. Насправді всього 5-6 працюють у цьому напрямку. У Німеччині таких госпіталів - більше тисячі.

 

Технологія пересадки органів

 

Підставою для забору органів є діагноз - смерть мозку. Лікуючий лікар пацієнта, якщо в нього виникли такі підозри, викликає бригаду нейрофізіологів (не трансплантологів - закон забороняє їм брати участь у констатації смерті донора), яка або відхиляє діагноз і пацієнт лікується далі, або підтверджує його. Причому діагноз не встановлюється моментально. За інструкцією, існує період спостереження - 6 годин у звичайній ситуації. Якщо і є якийсь відсоток, що людина жива, то за цей час щось повинно проявитися і стабілізуватися. За наявності інтоксикацій період динамічного спостереження збільшується до 36 годин. Тільки після закінчення цього часу остаточно констатується смерть мозку й оформляється офіційний документ у присутності судово-медичного експерта. А потім виконується операція забору органів. Вона триває 2-4 години, а в деяких випадках і більше. Так само як і операція на живій людині, її неможливо провести десь у підвалі, не маючи умов стерильності, спеціального інструментарію, дорогого устаткування. Беруть участь у цьому медичний персонал операційного блоку, відділення реанімації, лабораторія стаціонару, де відбувається донорська операція. Дозволу на вилучення органів дає головний лікар  чи відповідальний адміністратор стаціонару. В операції задіяні три бригади трансплантологів (по 3-4 лікарі) з різних центрів і велика кількість середнього медперсоналу (усього близько 17 осіб). Плюс клінічний підрозділ, де виконується операція трансплантації зі своїм штатом вже інших лікарів. І самою пересадкою органа тут не обійтися. До і після операції пацієнт перебуває під спостереженням багатьох лікарів різних спеціальностей.

 

Як відзначає Директор Державного центру трансплантології України Роман Кухарчук,  "тихо зробити пересадкуя органів неможливо. Головна причина - всі установи, що виконують пересадку органів, державні. За кордоном, напевно, можна, у приватній клініці за високим парканом. Що там діється, ніхто не знає. У нас же усі на очах. У процесі вилучення, транспортування, трансплантації донорського органа задіяні кілька бригад лікарів з різних лікарень, плюс медсестри, санітарки. Адже це операції надзвичайно високотехнологічні. Тобто більше півсотні людей повинні бути в змові. Це на рівні абсурду!".

 

- Мені такий вислів, як "чорний ринок донорських органів", смішно чути, - підтверджує  російський трансплантолог  Микола Васильович Тарабарко. - Для існування "чорного" ринку "білий" має бути настільки потужним, щоб "чорний" можна було сховати. А в нас нема "білого" ринку! Якби  такі операції робилися щодня, вони приносили б великі прибутки... У нас же вони поодинокі, фахівці усі знають одне одного - це вузьке коло. І як "чорне" ховати на цьому тлі?

 

У світі є випадки торгівлі органами. Наприклад, в Індії, країнах арабського світу. Але там це законодавчо дозволено. І коли мова йде про гроші та виплати, це не виходить, що когось убивають. Людина вирішила комусь нібито допомогти - віддати свою нирку, і за це одержати винагороду. До речі, до нас теж звертаються з такими пропозиціями. Раніше весь паркан поряд з інститутом був обклеєний оголошеннями охочих продати свої органи. Деякі прямо сюди заходили і пропонували. Доводилося пояснювати: хлопці, ви помилилися, так, можна віддати орган, але своєму ближньому і безкоштовно. З приводу так званого "чорного" і "білого" списку очікування вигадок маса! Хворих для трансплантації вибирає комп'ютер за максимальною сумісністю донора і реципієнта. Це запорука успіху операції. Інакше орган відривається і функціонує недовго. Як можна взяти когось кращого, як кажуть, для когось свого? Це скільки ж треба народу повбивати під якогось чергового багатого реципієнта, щоб йому молодий, чи, як пишуть, "живий" орган пересадили! Маразм повний!"

 

За даними інформаційного центру МВС України, злочини, передбачені Кримінальним Кодексом ("Примус до вилучення органів чи тканин людини для трансплантації"), тягнуть за собою п'ять років позбавлення волі. Хоча в нашій країні немає умов і немає такої організації, що могла б поставити на потік незаконний продаж органів, поодиничні випадки злочинів не виключені. Наприклад, якщо когось під виглядом влаштування на роботу відправляють за кордон (а насправді для вилучення органів) - це відстежити неможливо.

 

Механізми імунологічної толерантності

 

У 1949 році Френк Бернет розробив загальну теорію імунітету - теорію клональної селекції. Її суть зводиться до того, що здатність клітин відрізняти своє від чужого не є уродженою, а розвивається протягом  ембріонального життя, і до тканин, що у той час були  представлені як свої, виробляється імунологічна толерантність.

 

Звичайно, природна толерантність дуже важлива для нормального функціонування організму, але заповітна мрія спеціалістів-трансплантологів - сформувати в реципієнта толерантність до антигенів донора. Завдання не з простих. Формування толерантності багато в чому залежить від генетичної схильності. На жаль, реальна ситуація далека від ідеалу. Організм реципієнта прагне позбутися чужорідних органів, відторгуючи їх, а в імунній відповіді завжди бере участь головний комплекс гістосумісності.

 

При невідповідності антигенів головного комплексу гістосумісності донора і реципієнта розвивається реакція відторгнення. Розрізняють три види відторгнення трансплантата - раннє, пізніше і гіперімунне. Раннє відторгнення зумовлене клітинною ланкою імунної відповіді, що викликає руйнування трансплантата протягом  декількох днів, хоча іноді процес затягується на кілька місяців.

 

Пізніше відторгнення, як правило, спостерігається в реципієнтів з імунодефіцитом, коли події розвиваються за сценарієм "трансплантат проти хазяїна". І нарешті, гіперімунне відторгнення. Воно виявляється в тих випадках, коли антигени трансплантата вже потрапляли в організм пацієнта (приміром , при переливанні крові чи попередньої трансплантації). Реакція в цьому випадку розвивається дуже бурхливо, протягом  декількох годин (а іноді і хвилин): виникають тромбоз судин, інфаркт трансплантата.

 

Попередити розвиток реакцій відторгнення все-таки можна. Для цього потрібно підібрати сумісну пару донор - реципієнт. Важливу роль у розвитку реакції відторгнення відіграє сумісність за антигенами еритроцитів, оскільки перетинання цього важливого бар'єра гістосумісності прзиводить до сумних результатів.

 

Кінцеве завдання трансплантаційної імунології - подолання тканинної несумісності. При повній сумісності донора і реципієнта, як у випадку однояйцевих близнюків, створюються ідеальні умови для приживання органа. Однак у більшості випадків без застосування імуносупресорів важко обійтися. Та необхідно відзначити, що так зване "терапевтичне вікно" - тобто коли лікарський засіб у малій дозі не дає ефекту, тоді як велика доза призводить до тяжкої форми інтоксикації і може спричинити розвиток імунологічної недостатності.

 

Етика трансплантології

 

Для порятунку тисяч людей необхідна пересадка органів. Роботи зі створення штучних і клонованих органів ведуться, але вони далекі від завершення (штучна нирка не рівнозначна живій). Рано ще говорити і про ксенотрансплантації - пересадку органів від тварин людині. Залишається єдиний варіант - донорські органи від трупів чи живих родичів у випадку  печінкиабо нирок. Але і цей шлях зараз майже цілком перекритий після недавніх скандалів про викрадачів органів "у ще живих людей", "викритих" правоохоронними органами і ЗМІ. Звичайно, у трансплантології, як і скрізь, є несумлінні лікарі, але не можна звинувачувати усіх відразу, налаштовувати суспільство проти донорства.
Головне, вважають трансплантологи, - правильна атмосфера в суспільстві та належна організація служби. Потрібно припинити ажіотаж у ЗМІ навколо трансплантації. Послухавши і начитавшись про "чорних трансплантологів", громадяни починають думати приблизно так: "Не дай Боже потрапити  "швидкою" у реанімацію - "розберуть" на органи. Уже краще забрати свої бруньки в могилу". Навпаки, потрібно пояснювати людям, що таке донорство, як воно відбувається, для чого потрібне, починаючи зі школи. А в нас питання трансплантології у вишах поки що не викладають. Найчастіше самі реаніматологи нічого не знають про донорство. В Іспанії операцій з пересадки органів робиться найбільше у світі на душу населення, а колись вона була на одному з останніх місць. Там існує державна програма донорства. Головний   лікар чи менеджер госпіталю нікого по голівці не погладить, якщо в лікарні померла людина - потенційний донор, а її органи не були використані. Іспанський уряд, засоби масової інформації розгорнули широку пропаганду правильного розуміння донорства: це гуманно, частина людини може жити в іншій, даючи їй життя. Навіть на дверях церков висять таблички "Не беріть свої органи на небо. Там вони вам не пригодяться. Залишіть їх тут, вони придадуться на землі". Крім того, щорічний бюджет, що витрачається на виконання трансплантаційної програми в Іспанії, складає 180 мільйонів євро, причому на органне донорство витрачається не менше 10%, або 18 мільйонів євро. До речі, донорство (посмертне дарування органів) офіційно схвалене православною церквою.

 

Розвиток трансплантології економічно вигідний. На Заході уміють рахувати гроші. Отож,  там з'ясували: справді, операції з пересадки органів дороговартісні. Однак комплексна терапія пацієнта обходиться значно дорожче. Річний діаліз (штучна нирка) у рази перевищує вартість самої трансплантації у видатковій частині. Раціональні політики розвитих країн порахували, зрозуміли, що дешевше один раз зробити трансплантацію, після якої пацієнт повертається до нормального життя і роботи (отже, бере участь у збільшенні національного ВВП), а не проводить решту  життя на лікарняному ліжку. Висновок один: як і інші високотехнологічні галузі, трансплантологія вимагає особливого ставлення і підтримки з боку суспільства.

 

Матеріал наданий електронним виданням "Трансплантологія в Україні"


Перейти на головну сторінку
Свіжий номер | Архів | Реклама
Передплата | Контакти





"Аптека Галицька"
всеукраїнський
інформаційний часопис
79022, Львів,
вул. Городоцька,214
Тел. 8(032) 298-99-66
E-mail:
office@aptekagal.com.ua

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов






Copyright © 2007 Редакція всеукраїнського часопису «Аптека Галицька»